Перед виходом із карантину хотів би поділитися своїми спостереженнями і висновками на найближче і віддалене майбутнє, зокрема необхідними для мене і моїх бізнесів. Саме як спостерігач, а не експерт. Тому що я не експерт у цій темі.
Експертних думок стосовно того, «яким світ буде після кризи», ми прочитали сотні за ці два місяці. Від експертів рівня Ілона Маска і Білла Гейтса до тих, у кого всього піврічний досвід у сфері обслуговування.
Як казав мій професор економіки в Єрусалимському університеті, якби економісти могли передбачити, що станеться з економікою в найближчому майбутньому, то він би назвав її наукою. У той час як це більше історичний факультатив. Ті кілька економістів, які передбачили кризу 2008 року, досі вважаються лідерами економічної думки і свого роду гуру. І мало хто знає, що всі їхні нові передбачення після 2008 року не збулися. Абсолютно всі!
У мені живе глибока впевненість, що ніхто не знає напевно, як ця криза вплине на нас. І твердження, що світ ніколи не буде колишнім, абсолютно нічим не обґрунтовані.
Безумовно, досвідчений спостерігач бачить причинно-наслідкові зв’язки цієї кризи і нашого майбутнього. Навіть найбільш «зелені» економісти можуть з точністю до 100% передбачати деякі речі. Речі на кшталт зв’язку неточностей у фінансовій звітності компанії із завтрашнім падінням її акцій, запровадженням Трампом нового податку на європейську продукцію з її подальшими котируваннями, зростанням індексу безробіття у США та постраждалими від нього у світі. Можна передбачити, що якщо не літають літаки, а машини не їздять, то нафта подешевшає, а нафтозалежні країни зазнають збитків тощо. Але навіть падіння цін на нафту нижче нуля, у зв’язку з нестачею сховищ для нових надходжень, не передбачив жоден економіст у світі! Ні нобелівські лауреати, ні знамениті аналітики на кшталт Моргана Стенлі та Голдмана Сакса. Чому?
Усе просто. Такої ситуації, як сьогодні, світ ніколи не відчував, як і ситуації з нестачею сховищ. А ми, доктори наук у сфері економіки, професори, вміємо передбачати тільки на підставі нашого схожого досвіду. І це перевірено життям сотні разів. Якщо хтось і вгадав, що нас чекає, то це скоріше випадковість. Приклад 2008 року я вже наводив, без імен.
Та сама ситуація складається з COVID-19. Ніхто не знає, що буде через 2 або 3 роки. Якщо якийсь успішний підприємець або венчурний інвестор упевнено розповідає в барвах і деталях, як йтимуть справи, я б порадив ставитися до цього як мінімум критично. Але зараз популярна мода роз’яснювати тим, хто не розуміє, нібито про те, що необхідно готуватися до кардинальних і безповоротних змін.
Проблема в тому, що в цих твердженнях майже ніколи немає міцного підґрунтя або причинно-наслідкового зв’язку, ну або хоча б глибинного вивчення процесів чи методичного аналізу.
Заяви ж про кардинальні зміни в найближчому майбутньому вганяють маси, які люблять послухати «експертні думки», у ще глибшу депресію. Хочу вам сказати одне: все буде не так погано! Чому? Зараз поясню.
Давайте я побуду тим фактором, який завжди існував і існує в ізраїльській армії, де я колись служив, та й у будь-якій ізраїльській компанії. Хтось один завжди йде врозріз із загальною думкою і задається питанням, що якщо все не так?
Як я вже говорив на початку, я не експерт. Я спостерігач, але спостерігач досвідчений. У мене немає вибору, мені і моїм командам потрібно рятувати наші компанії. Так ось мої висновки після двох місяців спостережень.
Спостереження, яке я зробив зовсім недавно, але в моєму списку воно йде першим номером, і, до того ж, є непоганою темою для вченої роботи якогось соціолога:
- Усвідомлення епідемії, як і сам вірус, дійшло до різних країн у різний час. Росія відстала від Італії приблизно на 2 місяці. Білорусь починає усвідомлювати ситуацію тільки зараз, тоді як Ізраїль уже майже повністю вийшов із карантину. Але ось, що цікаво! Усі країни світу, які воюють з епідемією, як і їхнє населення, проходять практично ідентичні етапи усвідомлення карантину і реагують відповідно.
Усі до єдиної. Чому так? Це тема для докторської дисертації. Перший етап – зневага. Потім – шок. «Залишайтеся вдома, це рятує життя. За сьогодні померло стільки-то, ось загинув хтось молодий, а ось вам статистика за тими померлими, у кого не було супутніх хвороб». Далі йдуть суворі виступи правителя країни. Потім – купа статей і графіків. Графіки, графіки, графіки – передбачення тисяч, мільйонів смертей. Жарти про онлайн, суцільні меми. У цей момент десь поруч гуру починають віщати, що в майбутньому все буде інакше, все зміниться.
Потім – усе різко набридає. Ті, хто писали про порятунок життів сидячи вдома, постять фото з парків і підпільних закладів. Починається антагонізм думок, часом демонстративний. Уряд піднатужується і починає щось дозволяти (як сталося в Україні з послабленням карантину), потім дозволи перетворюються на ефект снігової кулі (а це вже стан Ізраїлю).
І ось вам спостереження за останні дні: після того, як в Ізраїлі все відкрилося, повернулася раптом ділова, робоча, інтенсивна атмосфера, всі провісники, гуру та іже з ними зникли. Онлайн залишився все тією ж недоступною «закордоном». Показники біржі повзуть вгору котрий день, і настрій разом із ним. Усі повернулися в офіси.
Подумайте: від відчуття, що все незворотньо, до відчуття того, що все стало, як і було, минуло рівно два тижні.
Припустимо, мине ще якийсь час, перш ніж країни підрівняються, підтягнуться і дійдуть до цієї стадії. У Білорусі, наприклад, зараз ще вирують заголовки на кшталт «у Вітебськ завезли труни». У Росії співаки скооперувалися співати пісні лікарям в онлайні (в Ізраїлі таке співали півтора місяці тому) і активізувалися з гаслами stay home. Італія схожа з Австрією та Ізраїлем. В Іспанії ситуація, як в Україні тощо.
Можливо, почнеться друга хвиля. Світ це вже проходив (а, як я вже згадував раніше, те, що ми проходили, ми вміємо передбачати), але і вона закінчиться швидко, а світ повернеться до точки відліку, в якій сьогодні вже перебувають деякі країни. І тоді все повернеться до рутини.
Ба більше, наприклад, зараз в Ізраїлі вже точаться розмови про створення держкомісії для розслідування ухвалення рішень під час епідемії. Рішень про виділення мільйонів міністерству охорони здоров’я, про ухвалення хибних математичних моделей розвитку вірусу та відмову визнавати помилки під час справи. Знайоме?
То що ж із наслідками? Невже нічого не зміниться після цього шоку? Я не експерт. Я як той економіст, який вміє передбачити очевидні причинно-наслідкові зв’язки. Спостережень і розуміння багато, я поділюся деякими аспектами, актуальними для нашого бізнесу. Більшість експертів розмірковують, звичайно ж, на тему переходу до життя онлайн. Цієї теми я торкнуся окремо і детально. Цій темі, здебільшого, і присвячені мої міркування.
Але є ще одна тема, яка дійсно може змінити економічний і геополітичний устрій цього світу. І, чомусь, вона дуже мало згадується експертами різного роду.
Це питання конфлікту Заходу і Китаю. Інформація про те, що цей вірус, можливо, лабораторний, відома ще з січня. Тоді особисто мені й стали логічними рішення про карантин. Із січня розвідки Заходу та Ізраїлю намагаються відповісти на запитання, чи був вірус лабораторним. Від відповіді залежить ситуація наступних років економічної динаміки у світі. Як мені здається, конфлікт є в будь-якому разі, тільки не зрозуміло поки що, наскільки жорстким він буде.
Які практичні висновки для нас?
- Буде прискорено повернення виробництва додому. Бажання залежати від Китаю скоротиться, незважаючи на дешеву робочу силу. Цей процес уже було запущено, частково завдяки новим технологіям, таким як AI. Вони ж нівелювали переваги дешевої праці (зверніть увагу на заводи Nike, Adidas, які повернули виробництво в рідні країни). Вищезгаданий конфлікт прискорить процеси. І це добре. Але проявиться турбулентність, яка вимагає певного консерватизму в ухваленні рішень, в основному, для великого бізнесу. Таке моє розуміння. Повернення виробництва додому як державної стратегії може, наприклад, бути тригером для бурхливого розвитку продуктових IT компаній. І в Україні зокрема, можливо, за рахунок суто аутсорсингових.
Провали з поставками сільгосппродукції, медпрепаратів і обладнання, риторика на кшталт «Європа кинула Італію в біді» тощо прискорить у всіх країнах вибудовування економічної незалежності в цьому та інших питаннях. Це, безумовно, шанс для підприємців малого та середнього бізнесу.
Якої глибини буде цей конфлікт і як закінчиться – як то кажуть, запасаємося попкорном і дивимося. Ось розберуться з вірусом – і почнеться. Звичайно, сподіваюся, що помиляюся.
Тепер про on-line. Не повторюватиму всі озвучені багато разів шаблони про те, як половина службовців не повернуться на роботу в офіси, навіщо їздити на зустрічі за наявності Zoom, і про всі залізні докази того, що онлайн навчання з нами назавжди.
Постараюся коротко описати свої спостереження і висновки з цього приводу.
Колись 2 роки тому я попросив команду коледжу DAN.IT організувати вебінари ізраїльських фахівців для наших студентів через якусь відповідну платформу. Партнер запропонував Zoom. Команда кілька тижнів крутила її так і сяк, і переконувала мене, що Zoom – це непрактичне, незрозуміле і нікому не потрібне рішення. Шукали інше, третє. З горем навпіл провели кілька вебінарів, і справа заглохла. Сьогодні, після карантину, ми використовуємо 3 або 4 рішення, крім власне Zoom, для щоденного спілкування.
Ми працюємо в Баку, Мінську, Дніпрі, Києві, Тель-Авіві і користування платформами стало частиною нашого життя.
- Що з цим станеться після закінчення історії COVID-19? Чи будемо ми продовжувати використовувати опцію онлайн спілкування? Звичайно! Чи замінить вона традиційне спілкування, тіммітинги та навчання? Звісно, ні! Чому? Тому що немає ефективної заміни спілкуванню офлайн, і це доведено. Пізніше наведу кілька цифр і досліджень на цю тему.
Ми всі мучимося від нікчемного шкільного навчання онлайн, яке зараз має місце бути. Нам усім не вистачає тіммітингу в кімнаті, де задіяні всі 5 почуттів. І де динаміка ухвалення рішень і харизми зовсім інша.
За нашими опитуваннями, ВСІ студенти хочуть повернутися в клас. Кілька груп повністю відмовилося від переходу онлайн і чекають на повернення в класи.
Ніщо не замінить викладача, з яким можна порадитися на перерві, або який підійде до твого столу і зазирне в твій комп’ютер.
Часто згадують Японію та її тенденцію до усамітнення і віртуальності життя. Навіть бачив кілька думок, що весь світ буде таким же після кризи. Хочу вас розчарувати або порадувати: ми ніколи не будемо жити як острівні японці. Норвежці теж люблять усамітнення в лісі. Це поведінкові антропологічні особливості, ніяк не залежні від вірусних криз.
Людина – істота соціальна і без свого соціуму жити не може. І це добре.
За ці 2 місяці я переговорив з дюжиною власників IT фірм і також з багатьма компаніями з lowtech. Згадка думки, що багато компаній під час кризи усвідомили спроможність половини команди до роботи з дому, викликала у них у кращому разі посмішку. А то й роздратування.
У середньому, вони оцінюють падіння ККД співробітників, які працюють з дому, у 2 рази. Одна IT-компанія, досить велика, пішла на оригінальний експеримент і найняла 10 співробітників, єдиним завданням яких було стежити за виконанням поточних завдань програмістами, які працювали з дому. Такі собі віртуальні наглядачі.
Інтерактивний онлайн-стримінг – це дивовижний винахід людства, який буде набирати силу й осмисленість. Це чудовий допоміжний інструмент для полегшення нашого життя. Для залучення іноземних фахівців без великих витрат, для збільшення розміру подачі інформації без підвищення собівартості, для швидкості й ефективності консультацій та ухвалення рішень і, так, для навчання – як додаткової самоосвіти, в основному. Поки що онлайн не здатний, на щастя, замінити традиційне навчання. Не дай боже прийде той день, коли кожен навчиться у себе вдома, працюватиме з дому і друкуватиме їжу на 3D-принтері у себе вдома. Ви б хотіли так? Ніхто цього не захоче. А, отже, цього не станеться – ось і все.
Так, уявіть, що за наявності затору з Русанівки до Солом’янки, після коронавірусу в рази зросте шанс, що я не поїду туди особисто, а проведу онлайн зустріч. Але це не докорінна зміна способу життя всього населення планети, про яку так багато говорять.
І доказ цьому – ті країни, які вже повертаються до повноцінного життя. Повторюся, за 1 тиждень після виходу, майже весь онлайн пішов нікуди, а з ним і розмови про «інше» майбутнє, як і різні страшні теорії чіпування, 5G стеження і т.д.
- Криза коронавірусу, безумовно, ПІДСТЕПЕНУВАЛА процеси, які й так були запущені.«Проблема» переходу населення до покупок онлайн замість відвідування традиційних молів і супермаркетів в Америці існує щонайменше 5 років. Тисячі статей про сотні закритих величезних ТЦ, про розорених мережевиків і про монстра Амазон написані на цю тему. Це все вже існувало, і мало дійти до нас протягом 5-10 років. Епідемія тільки підстьобнула такий процес.
- Раптово люди віком 50+ в Україні навчилися купувати онлайн. І їм це сподобалося. Інакше б і не думали намагатися.
- Партнер в одному моєму бізнесі вибудував продажі онлайн, бо не було вибору. І каже мені, мовляв, але ж працює ж. Залишу цю опцію на потім. До епідемії він про неї і не замислювався – навіщо, адже і так купують.
-
- Ми в навчальному коледжі теж не продавали онлайн. Наш продукт складний і дорогий. Це не спонтанна покупка, вона потребує роз’яснень і довгих зустрічей. Але і ми залишимо опцію онлайн покупки – адже зараз, як виявилося, вона працює.
- Криза ніяк не змінила ефективність онлайн освіти. Ось кілька аргументів:
- За нашими даними, успішне закінчення освіти у сфері програмування з нуля, якщо курс повністю проходить онлайн і немає найжорстокішого відбору учнів, – від 5 до 7%. За даними членів консультаційного комітету нашого коледжу (провідні IT-компанії в Україні) показник навіть менший – 3%, з досвіду освітніх центрів цих компаній. Успіх офлайн форматів: від 70% до 85%. Відчутна різниця? Чому так? Я думаю, всі мами й тата, які відчули на собі всі принади онлайн-освіти своїх дітей у ці дні, розуміють, чому.
Здавалося б, під час кризи немає вибору, мовляв, тепер точно почнуть вчитися. Ні. За нашою статистикою тільки 25% зі студентів, які навчалися в нас офлайн, використовували безкоштовну, здавалося б, унікальну можливість навчатися на курсах Coursera.
Є десятки досліджень на тему ефективності онлайн-освіти щодо офлайну. Наприклад, дослідження, яке провів Спірос Протопсалтіс, професор і директор Центру освіти та розвитку Університету George Mason у 2019 році. Протопсалтіс був консультантом з питань освіти в адміністрації Барака Обами. Дослідження він провів у партнерстві з Баум, радницею Гілларі Клінтон перед виборами.
Метою дослідження було з’ясувати, чи може частковий або повний перехід на систему онлайн-освіти скоротити витрати вищих навчальних закладів і зменшити ціну для студентів, водночас зберігши якість освіти і збільшивши шанси слабких верств населення на кар’єрний успіх. Висновок? Однозначний: це не працює, і більше того, це небезпечно для всієї системи.
Навіть переведення частини навчання на Mooc’s (відеозаписи із завданнями) одразу знизило успішність у 2 рази. А повний перехід на онлайн за деякими курсами призвів до обвалу успішності. І це враховуючи, що студенти американських коледжів проходять жорсткий контроль до вступу! Ось дві цитати:
- «Повністю онлайн-курсова робота сприяє соціально-економічним та расовим розривам у досягненні результатів, при цьому вона не може бути більш доступною, ніж традиційні курси».
- «Онлайн-освіта не змогла зменшити витрати та покращити результати для студентів», «Факультети, академічні лідери, громадськість і роботодавці продовжують сприймати онлайн-навчання менш сприятливо, ніж традиційні ступені».
Тоді постає питання, чому сегмент онлайн освіти – це сегмент у сфері, що найшвидше зростає? Відповідь проста: онлайн успішний як додаткова освіта. Як, скажімо, діджитал маркетинг для маркетологів, які вже працюють. Як Software Engineering для програмістів. У вигляді вебінарів і воркшопів. Як вивчення фінансових важелів на фондових ринках для економістів – і як ще тисячі подібних прикладів, де онлайн працює.
Але, зауважте, він працює тільки для людей з бажанням самонавчатися або з досвідом у даній сфері, де здатність до підвищення кваліфікації та самонавчання вже існує. Але схема не спрацьовує для базисного навчання або навчання з нуля. У цих випадках немає ефективної заміни офлайну – традиційному навчанню – це моє глибоке переконання, підкріплене статистикою та дослідженнями.
Підсумовуючи мої спостереження і висновки за 2 місяці карантину:
- Уся історія з кризою коронавірусу закінчиться стрімкіше, ніж ми думаємо. Якщо це справді штучний вірус, він зникне ще до винаходу вакцини. Такий мій висновок.
- Світ повернеться на круги своя, як він уже повертається в багатьох країнах. І для звичайного обивателя все стане, як і було. І це добре.
- Усі провісники того, що світ ніколи не буде таким, як раніше, зникнуть через тиждень після виходу з карантину.
- Безумовно, відбудуться зміни в макроекономічних світових і локальних процесах. З’явиться певна напруга в комунікації з Китаєм – наскільки інтенсивна і наскільки далекосяжна? Я не знаю, але виробництва повертатимуться в рідні країни – це точно. У прискореному темпі. Потрібно бути обережним і консервативним, якщо твій бізнес пов’язаний із цими процесами.
- Відбудеться перерозподіл національних бюджетів і пріоритетів (там, де є, що перерозподіляти). Кожна країна шукатиме більше економічної самостійності та самозабезпеченості. Це дає шанс місцевим підприємцям, як, наприклад, у сільському господарстві, телемедицині, освіті. Потрібно робити кроки в цьому напрямку, особисто я вже цим зайнятий. Але глобальну економіку і кооперацію ніхто не скасує, і вони все одно поглиблюватимуться паралельно, бо так влаштовано людство.
- Я не побачив передумов для істотного збільшення працівників, які працюють із дому. І вже звичайно не через, скажімо, рік після зникнення вірусу.
- Онлайн навчання злетить дуже сильно. Але не в сегментах основної, базової освіти. Не буде онлайн початкових і середніх шкіл та університетів і коледжів. Але буде багато якісного контенту для розширення кваліфікації та збагачувальних форматів. З’явиться місце для синергії онлайн і офлайн форматів – ми теж це вже робимо.
Так, на хайпі карантину, безумовно, буде створено багато форматів, альтернативних класичній освіті. Багато залучать гроші інвесторів. Але хто з них пройде іспит часу? Думаю, тільки ті, хто знайдуть правильну, синергетичну нішу з класичною освітою.
А загалом усе повернеться на круги своя. Але зараз саме час для так званої «чистки стаєнь» і поліпшення якості. Ми адаптуємо багато нових онлайн форматів, як у продажах, так і в повсякденних процесах, зокрема в навчанні. Дякую за це карантину! І створимо нові бізнеси – бо настає час можливостей і шансів.
Едді Прілепскі,
co-founder DAN.IT education.
